Бережіть своє кохання...
Вечір.Сумно,Боже як сумно,та й ніби все добре,але чому тоді на душі так важко,чому хочеться всю душу назовні випустити.А ти мовчиш,мовчиш бо любиш,мовчиш бо втратити боїшся.В голові вже безліч разів промайнули всі образи,вже всі озера сліз висохли,ще чучуть і ,здається, кров"ю плакати почнеш,а ти мовчиш.,Та де там осяйнути всю мораль,коли людині боронь Боже вказати на її недостаток,вічно хвалиш,без кінця хвалиш,а як тільки натякнеш на її мінус,так образи такої,що далі нема куди,візьме заб"є на тебе,та й по всьому....Цього вона й боялася,хоча здоровий глузд мав би підказати, що якщо любить,то не кине,а навпаки зрозуміє і зміниться,але не з її по-дитячому щирим почуттям,і по-дорослому сильному потягу до нього,до нього єдиного,так сильно його ,мабуть,ще ніхто не кохав,якби він ще тільки це оцінив. Звісно як і більшість хлопців,він любив бути з нею тоді,коли вона ластилась біля нього як маленьке кошеня,і ледь трішки вона починала псіхувати,він теж дувся як індюк,в нього ніби логіка була обідити її,обідитись самому,і сидіти чекати вибачень від неї. А вона сиділа і терпіла,в той час коли йому було весело з усіма окрім неї.Так,вона не дурна,вона усе розуміла але терпіла,бо любила. "не даремно"-думала,думала що зміниться,сподівалася,і бачила це у своїх рожевих мріях,бачила його у образі нареченого.І от одного дня,коли вона дізналась що вагітна,позвонила йому,в надії що він буде щасливий,та він сказав їй,що якщо вона залишить цю дитину,то їхнім відносинам прийде кінець.І тут ,перший раз в житті вона зрозуміла,що любить когось більше чим його,і на одному з побачень вона сказала йому,що він нехай робить що хоче,а дитину вона залишає.Нічого іншого вона й не очікувала,він розвернувся і пішов,та в середині в неї ніби вмерло все до нього,вона погладила себе по животику і сказала-"Не сумуй малюк,усе в нас буде добре,я тебе люблю і це головне!". Без сліз,без болю,і її рідні її підтримали.
Ось і пройшли ті щасливі 9 місяців,вона приїхала в пологовий щоб народити найголовніше чудо у своєму житті.П"ять годин вона мучилась,на щастя пологи приймав професіонал.Вона народила синульку,на наступний день до них зайшов лікар ,який приймав пологи,по сумісництву директор пологового,спитати як у них з малюком справи,потім вони розговорилися,вона розповіла йому свою історію, він вислухав її і зрозумів.Пізніше знову і знову аж до виписки заходив до них,і в день виписки запропонував відвезти їх додому,вона погодилась,так він почав навідувати їх вдома,а ще через два місяці запропонував одружитися.Вона погодилася,бо також встигла полюбити його і прив"язатися до нього.
Весь цей час її колишній пив,гуляв,весь час міняв дівчат,підсів на наркотики.Пройшли роки.Своє кохання він так і не знайшов.Одного разу,коли вона привела свою дитину до лікарні,вона зустрілась з ним поглядом(він працював там електриком),розкішна,самодостатня,красива,щаслива дружина і мама не зразу впізнала його,але коли впізнала то жахнулась,худющий,зморений,відсутній погляд,з головного красунчика,в якому вона душі не чаяла,перетворився на те,на що їй навіть бридко було дивитись.Він теж впізнав її,впізнав і сина,підійшов до них,спочатку кинувся до неї з вибаченнями,потім до сина,хлопчик здивованим поглядом подивився на маму,вона вдала вигляд ніби зовсім не знає цього чоловіка,і вони з сином пішли далі. І тільки тоді,коли пройшло стільки років,він зрозумів яким він був ідіотом,і як він помилявся,та було вже пізно.....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319291
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2012
автор: Вільна