Дотліли айстри в сутінках осінніх,
Холодна ніч торкнулася чола,
А я стою в саду своєю тінню,
Чи мною - тінь, чи ми удвох, чи я.
Так тихо... Чути, як моргають зорі
І як на клені помирає лист.
А пам'ять - аж занадто неозора,
І щоб забути, треба мати хист.
Закреслить слід мій рискою прямою
Криштально-чистий килим із роси.
Наївна! Наче можна за стіною
Сховатись від пекучої сльози...
* * *
Дотліли мрії в сутінках зневіри,
Холодна логіка - жорстокий кат.
А ніч прийшла. І осінь. Я змирилась,
Що літо не повернеться назад.
Так важко. На душі печаль баластом
І за надмірну пристрасть каяття.
А зорі, що пророчили нам щастя,
Далекі, щоб впливати на життя.
Закреслити. Забути. Затоптати
Твій образ, як нав'язливий дурман.
Наївна! Наче можна не кохати,
Бо й крапельки взаємності нема...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=31906
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2007
автор: Ю. Калашник