на переході
знаків гороскопа,
в обіймах ворога
одвічного
і мізантропа,
в часи розпусти,
ґанджи і пороків,
в часи розбещеності,
вад і лже-пророків
душа втрапляє
у привабливе сильце,
як сонце
допитливим
втрапляє промінцем
в картонну рурочку
дитячого калейдоскопа…
там пучка підфарбованого скла
і дзеркала…
там,
у обмеженім
кружа́льці де́нця,
крізь папірець
цупкий напівпрозорий,
у рурці, сподом
перевернутій до сонця –
чарі́вне сяйво
штучних кольорів:
небачені суцвіття і узори!
…подібно світ наш,
що стоїть на голові,
всю срамоту
задерши вгору.
змагальність,
переваги, перегони,
яскравих конкурсів
павукобаночні закони,
халіф-на-часні визнання…
софіти й заздрощі,
хула і похвала –
глузують з нас
калейдоскопні дзеркала…
ми - різні всі,
і своєрідно всі хороші:
чи варті гідності
людської
слава й гроші?
але –
привабливі узори зла…
та я про інше:
тут –
душа
і дзеркала…
душа од Світла
у сутінки земні прийшла,
і знає,
Світло,
допитливу її
й охочу до знання,
у точці Простору
означеній
назад чекає…
коли душа
скидає тіла строї,
то, може, й засумує
враз
на мить…
буває, часом,
що й заплаче –
аж поки Світла,
роззирнувшись,
не побачить.
тоді зрадіє
і на Світло рідне,
проз темряву чужу,
воро-жу,
без сумніву
летить…
як провеснем
до рідних берегів
лелека…
і саме тут
чатує
небезпека.
холодним блиском
кличуть дзеркала…
так близько й звично
мертве світло
світить,
як промені
німі
земних софітів…
і йде душа,
заблу́кана,
на той підступний блиск:
чи мають дзеркала
який
од того зиск?...
спішить
на звичний блиск
душа роззута…
і ні покути в тому блиску,
ні спокути…
бо дзеркало –
то тільки скло
і амальгама…
творіння рук, розсудок,
ремесло…
душі безсмертній – пастка і тюрма…
бо простір
задзеркалля –
гра тіней, омана:
ні світла, ані простору
у склі дзеркальному нема.
сама блукає
у лабіринті ілюзорнім
душа ув`язнена
і плаче…
утративши Безсмертя
і Життя –
ані туди, ані сюди
стежок не бачить:
є каяття, немає вороття.
…колись мої,
веселі і сумні,
скінчаться дні:
як не потрапити
душею у сильце,
Заступнице!
одкрий мені!...
за миттю – мить,
за миттю – мить
Заступниця
у відповідь мовчить.
та я без сумніву
вслухаюсь знову й знову,
і, врешті, відчуваю
в серці
Слово:
«…Світло Живе
тебе
на ймення назове:
Любов
всерозуміючу спізнаєш –
не заблукаєш…»
Заступнице!
вовік між жонами
Благословенна Ти!
Ковчег Спасіння,
символ Чистоти,
молитвами не погордила
в дні скорбо-ти…
я вірю й знаю,
як себе знайти,
куди ТОДІ
роззутою іти:
поміж калейдоскопів і дзеркал –
не заблукати…
04.03.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319022
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2012
автор: Валя Савелюк