Про що писати, я не знаю.
Про те, що я тебе кохаю?
Та ні, це знаєш ти сама,
а теми для листа нема
А, може, про якісь події?
Але про це я не зумію,
бо їх, здається, теж нема.
Чи про погоду? А вона
мінлива зараз: дощ іде,
а потім сонце світить десь.
У нас - то тільки посміхнеться
і зникне, а весь час несеться
шалений вітер-холодець.
Десь сонце, літо, спека десь...
Й промінчика тут не побачиш
і тільки з хмаркою заплачеш.
Але то жарт - не плачу я,
а скрізь нудота сірая.
А ти як там? Живеш-квітуєш?
і досі саме так дівуєш?
Дівуй, цвіти, ще молода,
а в мене ті мої літа
давно вже давлять на голівку.
Як упаду я на долівку
й згадаю, що було й будЕ:
цей жах, злочинність, як і де
за що убили, що украли,
людську байдужість, і вже мало
бажання жити, тільки ляк...
Агов! Відлийте переляк
тим тисячам, що страшно жити;
а тих недолюдків - змінити.
Не знаєте? Я знаю, як!
Колись спитайте, а відтак
закінчувати буду крик,
що в душі, може, й не проник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=3187
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.07.2004
автор: natik