Якби у мене була корова…
Якби у мене була корова, я назвала б її Красунею. Мені здається, це чудове ім’я, і я вже уявляю, як виходжу зранечку з хати, повільно, позіхаючи і потираючи очі, підходжу босоніж до хліву, кривлюся собі від думки, що день сьогодні видасться жаркий, відчиняю дверцята і говорю :
-Здоров, Красуне, як спалось?
Красуня дивиться на мене своїми великими щирими очицями і відповідає :
-Муууу….
-Так, і не кажи.. я б іще спала і спала, якби не треба було вести тебе пастися.
Я вішаю їй на шию дзвіночка на мотузці, проводжу рукою по жорсткій білій шерсті, перевіряючи, чи всі її коричневі плями на місці, і ми повільно йдемо на прогулянку. Сьогодні у Красуні свято, сьогодні я поведу її аж на луг, що біля ставка. На лузі трава хороша, така зелена-зелена, ну прямо-таки зеленюща, така соковита й апетитна на вигляд, що часом мені стріляє в голову думка й собі стати рачки й почати гризти ту траву. Але мене спиняє думка про те, що Красуня подивиться на мене як на недоумка, і я такого не витворяю. Вона ж у мене розумниця, це відразу помітно, варто лише раз поглянути у її мудрі очі. Там – цілий світ. Без брудних думок, без планів злочину і помсти, без брехні і без відрази. Вона крута. Я би теж хотіла мати таке чисте, не спаплюжене світосприйняття.
Поки ми з нею йдемо, бесідуємо на різні теми, я розповідаю їй останні новини світу та політики, вона мені – про сутність існування. Я дуже рада, що вона у мене є – і цікавий співрозмовник, і хороший слухач. Ще й годує до того всього! З людьми я перестала спілкуватись кілька років тому, коли тоді, одного гнилого(хм, там мало бути слово унилого, офіс переробляє мені на гнилого, можна й так)дня я не витримала і оглухла. Відтепер я маю всього два – зате яких два! – ідеальних співрозмовника : саму себе і Красуню.
Ось і прийшли. Поки моя корова аутично жує траву, я лежу в тіньку під деревом і слухаю музику. У вухах грає Радіохед, і я думаю про те, щоб не заснути, а то вона, побачивши, що я за нею не слідкую, помандрує в далекі світи. Потрапити в Тибет – її давня мрія, але я її туди не відпускаю : хвилююся, мало чого може статися в дорозі!
Вечоріє. Гукаю Красуню і роблю рукою жест, мовляв, пора додому, пізно вже, дожовуй останню травинку. Красуня в мене слухняна. Йдемо, дивлячись на перші маленькі зірки, і знов випадково зазирнувши в її очі, я розмірковую і приходжу до висновку, що в минулому житті вона була Піфагором. Або ж Аристотелем, або Гіппократом. Такі очі можуть бути лише у того, хто щось осягнув і чогось досягнув.
Зачиняю її у хліві, бажаю спокійної ночі, йду спати. А вранці приходжу і відрубую їй голову. Мені треба їсти м'ясо, така моя людська натура. Ненавиджу людей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318604
Рубрика: Нарис
дата надходження 03.03.2012
автор: del