Я починаю цінувати тишу –
Даю я волю всім думкам своїм,
Лише тоді мій розум вільно дише,
Полинувши у ріднії краї.
Полинувши туди, де батько, ненька,
Де липа у зажурі шелестить
І в травні чути пісню соловейка...
Від його пісні щось в душі бринить...
Я зрозуміла: дім – то та оаза,
Серед життя сухих високих дюн,
Де не страшна мені ані проказа,
Ані жахливий смерч чи то тайфун.
Коли на землю батьківську ступаю
Як мандри закінчилися мої,
Я звідти мов енергію черпаю –
Енергію любові й доброти.
З’являється бажання щось творити
І спокійніше в жилах кров тече.
З’являється бажання далі жити
Під впливом світла дорогих очей.
Я очі ті ніколи не забуду!
І настанови пам’ятаю теж!
Не знаю, де в майбутньому ще буду,
Та серцем залишусь удома все ж!
Так хочеться, щоб пролунав у тиші
Ласкавий голос мами, братів бас.
І роком видаються мені тижні,
Хоча так швидко пролітає час.
Скували міцно серце тиша й туга
За місцем, де на мене завжди ждуть.
Хотілося би мати поруч друга,
Який крізь тишу зміг мене почуть.
02.03.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318502
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2012
автор: Чорний лев