Ну, давай же, посміхнись нарешті,
Посміхнись від душі, як ти можеш.
Своїм поглядом сверли моє серце,
Адже йому вже нічого не поможе.
Ти розбив його з блиском в осколки,
Ну, радій же! я щастя не бачу!
Як красиво встромив ти ті голки,
І зруйнував мій світ… НЕ ЗАПЛАЧУ!
А навкруги всі роззяви зібрались,
Подивитись на гру їх героя.
Зайвий раз в правоті переконались:
Я здалась в твої руки без бою.
А в роті тільки гіркота противна,
Від твоєї гірко-солодкої перемоги.
Я тебе ненавиджу, людино примітивна
…І люблю… до страшної знемоги…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318237
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2012
автор: teodora