***
Голодне стадо! Одуріла хіть
Важким товче по грудях оберегом!
В півока роззираючись бредемо,
Вклоняючись чужому мимохіть...
І гнемо спину, щоб зручніше було
Вилазити на голови рабів...
Ні не раби? Пани самі в собі?
Те панство, що давним-давно минуло?
А може й не було степів ясни́х,
Вітрів шалених, воїв дужокрилих,
Ані козацтва, ані слави, сили?!
Одні сиро́ти в урвищих німих!
Коріння сохне, страшно підливати...
Нехай пісок у роті - не слюна,
І вже не воля - лиш скупа мана,
Що намагається, однак, брехати...
Зігнати стадом і у дальний путь:
Служити іншим щедрим одаліскам,
Що розміняли на срібняцтво мізки,
Що вже й себе не знаючи, мабуть,
Та вперто пнуться бути вожаками!
Не вовчих зграй, а голених овець...
На голови нап’яливши вінець,
Та гордість розгубивши під ногами!
(15.2.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317968
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.02.2012
автор: Леся Геник