Я так замучився ходити,..
Що я без себе тут живу...
Що мнов ведуть незнаті ниті,
А я за ними в рабстві йду...
І я залишився на світі...
Але мене отут нема,
Нема мене посеред квітів,-
Бо я залищився в думках....
Залишився отам в безодні,
І для реальності помер...
Нема мене отут в сьогодні,
Тепер за мене Інший йде.
Іде за мене мій Хазяїн,
А я для нього тута сплю,
Мене робити він заставив,
Творити сон тут наяву...
І я залишився на світі,
Один-один посеред снів,
Не залишився серед квітів,
А з своїм Его я побрів...
Дякую:-)
Вірш про те, що люди часто буквально не живуть цим життям, за них його проживає їх забитий думками розум, або его, яке вирішує як діяти і що робити в конкретній ситуації. Людина ніби проживає життя "на автоматі" не усвідомлюючи себе і мотивації своїх вчинків.
Дякую:-)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317763
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.02.2012
автор: Santos