Я батьківську хатину не зберіг,
Хоч жив я поруч,брат з сестрою далі.
Перенесли батьків через поріг,
А ми в своїх домівках проживали.
Селянська хата стала не по моді.
Проте,на диво,якось без батьків
Трималося обійстя,щось зростало
На хатньому городі,шість років
На ту господу зло не зазіхало.
Замок на дверях бутафорським був.
Сволота влізла:те - в металобрухт,
Те - знівечила,те - перетрощила...
В цей самий час і у країні рух:
Розбій,грабіж,панує темна сила.
Прихватизація накрила всіх.
То ж вийшло,що й країну не вберіг
Водночас з хатою,хоч і старою.
Хто в цьому винен,чи знайду отвіт?
Я не погоджусь,що гріхи за мною,
Хоч сумнів є.Щось сам недоробив.
Війни нема.П"ятнадцять літ стоять
Розгромлені і хата,і країна!
Очільників хотів би запитать:
До чого йдем,чому руїна?
Коли життя людині стане в радість?
Я вже старий,тому лише молюсь:
Не допусти ,Господь,з державою біди.
Свободу знову втратимо,боюсь.
В крові й сльозах історії сліди
Чи стануть застереженням для нас?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317665
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.02.2012
автор: asaala