Згадаймо просто, ким були,
поки жили в батьківській хаті.
Топтали все нові стежки
Й спішили все дорослішими стати.
Першу любов ,згадаймо знов,
Як все красиво починалось
В серці й в душі на все життя
ті образ й спогади зостались.
Здавалось,що були дітьми,
а щиро так вміли кохати.
Ах дав б нам Бог хоч один шанс
Такими як тоді знов стати.
Але, так в світі повелось,
що час нас всіх якось міняє;
Життя все ділить пополам;
Й тепер нас океани розділяють.
Та в той же час,в той же момент,
Нам доля вносить свої корективи
Й дає нам шанс знов полюбить
І покохати так же щиро...
Нове кохання мов вогонь,
Який життя все наше зігріває;
Хоч іноді, нам трішки вітдає димком,
спогад про тих кого вперше коханими ми називали.
Пройдуть роки,й вже іншими людьми
Колись зустрінемось ми, за іронією долі...
І зрозумієм, що життя не робить помилки,
А ми і справді, театрів різних є актори...
Тільки тоді ілюзія помре
І дасть народження новій любові,
Що нерозпізнана була в свій час,
і дивом вижила палаючи в ігнорі....
31 січня ,2009
Уляна Л. ( Нью Йорк)
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317501
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2012
автор: Уляна Любчик