«Фініта ля трагізм…» Оце така мета?
Чи можна тихо цим процесом керувати?
Знаходиш паростки – і ось не та,
Кудись оцей потік так треба спрямувати…
---------------------------------------------------
Ну, ну…За тебе думають вони,
Що спрямувати зможеш це життя
Та лиш позбавили отак мети,
І чути десь: «Це все не я…»
Пішов цей вектор…не туди…
Наразі збився у думках критично
Шукаєш слово «Вже скоріш веди…»
Цей стрес життя – такий не звичний…
Ілюзія слабка…позбавила всі сили,
Придумала інакшу лінію стрімких подій
Тримаєшся один: «Аби не вбили…»
Ховаєш в сон уламки дивних мрій
Заплутався…Таке не може бути…
І не поставив досі чистий знак
Бо хочеться десь там почути:
«Не зник тоді можливо так…»
-------------------------------------
Іще не вмер…Надійне диво…
Тримає до пори розталих днів
Щоб щастя мовчки далі жило,
Чіпати так – ніхто не смів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316983
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.02.2012
автор: Вальдемар Феруменко