Тримав я у руці тендітну, ніжну
Найкращу квітку – із родів, прекрасних
Від неї віяло лиш холодом залізним
Та тільки в ній я бачив своє щастя.
Коловся до крові її шипами
Та все ж терпів – любив щосили,
Любов її давалась лиш сльозами,
Але, які ж вони були чарівні.
Я милувався нею, як на Бога
І все їй віддавав до краю
Так став сліпіший за сліпого.
Троянда чорна душу крає
Нема турботи в ній – любові,
А лиш краса чаруюча до крику.
Торкнувся я до неї своїм серцем
І поколовся мрією – навіки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316939
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2012
автор: DarkLordV