набряклі повіки прикривають тусклий біль ,
заховає скляний погляд у вологі долоні,
це все сталося так як ти хотів...
пригнічено сльози впивалися в скроні.
а ти мовчання за пазуху собі заховав
нагло розвернувши голову в бік і мовчиш
не говори...
вже не треба...
мабуть ти добре все сам знав,
те що ти в грудях її давно печеш і болиш...
і ти жало мовчання встромив їй у спину,
її всі слова на себе приймала холодна стіна,
а вона казала тобі,
…чуєш..
кричаааала!
те що згиииину! …
якщо незупинеш,
зруйнується все...
вже відчутний хруст під ногами руїнами життя...
а вона не припиняє щось там писати,
хоча її погляд в листок ,випалює очі...
заплакані щоки...
беззмістовно рукою пишуть слова..
а знаєш...
вона не спатиме цієї ночі,
тому що боятиметься прокинутись тобі чужа…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316488
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2012
автор: MADLEN