Зима своїми старечими кістлявими руками щосили трималась і не хотіла ніяк вступатись з похмурого простудженого міста. Люди хворіли у ньому і виглядали весну. А та все не приходила, бо зима в останні свої лічені дні вирішила показати, на що вона здатна. Вона проявляла свою надмірну працьовитість та професіоналізм, подібно до того, як показують свою працездатність люди, яким уже давним-давно час на заслужений відпочинок. Їй важко було прощатись з улюбленими місцями, до яких вона так звикла за своє життя… І старенька кожну ніч випускала зі своїх комодів щупальці-морози. Ті раді старатись, виповзали на вулиці, пощипуючи перехожих, які зіщулившись, влізали у теплі коміри, кутались у довгі вовняні шарфи, тупотіли ногами. А зима зловтішаючись, єхидно потирала зморщені руки і тихенько хихикала собі під ніс.
Та ось у повітрі запахло талим снігом! Знаєте, коли пахне талим снігом? Коли ти виходиш з хати, замучений хатніми турботами, осілими на голову тяжкими думками, і думаєш про те, як ти втомився від усіляких клопотів і неприємностей. І тут твій ніс вловлює у повітрі якийсь новий свіжий аромат, який перевертає усе у твоїй голові і навіть у серці. Це і є запах талого снігу, запах весни! Цю першу нотку найсвіжіших легких парфумів весни підхоплює молодий вітер і стрімголов летить у різні сторони світу, розносячи радісну новину: «Весна прийшла!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316486
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2012
автор: Наталія Ярема