Мільйон людей, мільйон думок.
Мільярд історій в кожній голові.
Ми розповсюджуєм трильйон чуток,
Цим робим шкоду іншим та собі.
Пуста кімната, блідуваті стіни,
Холодний погляд, замкнуті вуста
І легкість помислу, як злет пір'їни
В якесь там невідоме майбуття.
Ми всі заручники своїх ілюзій.
Досхочу фантазуєм у думках,
Шукаєм свою, особливу музу,
Що поскладає букви по складах.
Ми любимо себе більше за всіх,
Вважаєм ідеалом з решти правил.
Кидаєм інтереси інших перед своїх ніг
І боїмось, аби сильніший не ужалив!
Так боляче, коли всім геть плювати
На чужу душу й щирі почуття.
Розбите серце вже не поскладати -
У кожного своя історія життя.
На тих, кому байдужі наші вчинки,
Чомусь намарне витрачаєм час.
Бо люди усі прийдуть на поминки.
І лиш батьки помоляться за нас!
Вже після смерті точно будем знати :
"Життя прожив, чи просто змарнував,
Чи душу Богу в руки віддавати,
Чи на поталу до чортячих лав"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316213
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.02.2012
автор: Віра Голиш