Вночі, коли зірки поглинуті хмарами,
І сон забуває про твоє існування -
Лишається сидіти на тім підвіконні
Та міркувати про своє нікчемне життя.
Дотик світла, породжений фарами,
Колишньої надії мерехтіння.
Старий будинок у придорожній зоні –
На вуличні ліхтарі постійне виття.
P.S.
Якщо ви досі вважаєте,
що втрати сенс життя лячно –
ви помиляєтесь.
Найстрашніше, що може бути –
Це не мати його від народження.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315900
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 21.02.2012
автор: SERA.fima