Незгідних волоче, покірні - самі,
Ідуть, як написана доля,
Колючими хащами і по траві,
У напрямку щастя і горя.
А доля-неволя диктує своє…
Ні вліво не можна, ні вправо.
Веде у невдачі, а то - заграє
Тріумфами й криками - «Браво!»
Смиренно пройшов, оглянуся назад,
Устави побачив затерті.
Заручник обставин, умовностей раб,
я ніби не жив на планеті.
Окови порву! Тільки пізно уже…
На інший виток нема сили.
Здається прожив не своє, а чуже,
Виконував догми застиглі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315706
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2012
автор: Олексій Тичко