Не відречешся від свого життя,
Ніхто, ніяк, тебе навік не змусить
Оскаржуєш давно свою систему «Я»,
Шукаєш те добро, яке шалено вкусить…
Ти звик вже діяти для всіх,
Для себе не подумав ще прожити
Напевно мислить той народ: «Він псих…»,
Але ж цей бруд – уже ніяк не змити…
«І не сьогодні, і не завтра…» Якось складно…
Дурна зацикленість – чому як сон?
Лежати далі на землі безрадно?
Дивитись в тіні, біля тих вікон
Не прокричати весь той біль,
Бо крик заглушить щирі долі
Здається рана…От і сіль…
Немає вибору… і вже немає волі…
І скільки суперечностей таких було?
Давно, багато, навіть більше
Пройшла зима, та не змело,
Несамовито так…Вже гірше…
А чи комусь оце розкажеш?
Чи буде хтось уважно чути муху?
Всю суть, нажаль, не всім покажеш,
Не вистачить тобі – такого духу…
--------------------------------------------
Ти більше не кричи, замовкни тихо,
Народу вже набридло чути сум
Набридло їм, що «наганяєш» лихо,
Припни язик – для тихих дум…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315558
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.02.2012
автор: Вальдемар Феруменко