По дорозі, за моїм парканом,
Заметіль вихляє білим станом.
Борошном скляним всліпляє очі,
У дротах гуде слова пророчі:
- «Скоро мої кісоньки біленькі,
Утаять шляхи і доріженьки.
Зачиню тебе у хаті милий,
Будеш мій ти лебідь яснокрилий!»
- «Ні, нізащо, капосне дівчисько!
Іншу я люблю! Вона вже близько!
Відступись, не буду із тобою,
Бо давно я марю лиш Весною!»
Та юга не слухала благання,
Намела замети до світання.
Почуття іскрилися на сонці:
Впертого кохання охоронці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315262
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.02.2012
автор: Осіріс