Чуєш, як стукоче потяг?-
Час летить й летить...
І не можна зупинитись
Навіть і на мить…
Тихо шепче вітер в полі,
Що життя нема…
Що немає тої долі,
А хіба була?...
Ні…ви тілько подивіться,
Погляньте навколо…
Де ті люди добрі ділись?
Всі в пекельнім соло?
Ти шукаєш, б’єш у дзвони,
Сил немає бити,
Робиш добре людям всім,
А вони неситі…
«Будеш битий!..» глас із верху, -
Наче знову пани,
Надіті від рук до ніг життєві кайдани…
Знов шукаєш того світла,
Світла на небі,
А навколо люди-бидла,
Від пекла далебі.
Співай-же, ти, моя пісне,
Лунай по просторам,
Хай щасливим і не буду,
Гопки скаче горе,
Вороги нехай сміються,
Плюють та вбивають,
Та моєї таїни
До віку не знають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314851
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.02.2012
автор: Марк Тулій