Сніжний вечір. Зимно. Потріскує грубка.
Тоненький димок із хаток майорить...
— «Де ж твої крильця, сизоока голубко?
Чому ж не літаєш у чисту блакить?
Завітай, маленька, знову на крилечко,
Янголом до мене, прошу, повернись,
Але де ж твої крильця, біле крилечко?
Чому не літаєш уже як колись?
Скоро завесніє, задзвенять струмочки,
Забринять веснянки, сонце заспіва,
А назустріч сонцю повиходять люди,
Наче ж усе буде….лиш тебе нема».
— «Мені заздрість людська обрізала крила,
Блукаю землею, злетіти ж несила.
Та лишень волі не зуміла зламати
Маленької пташки, що любить літати.
Ти не бійсь за мене, відростуть крилечка,
Не втрачай надії, буде все колись,
Десь блукає щастя зовсім недалечко,
Я із вільним вітром ще злечу у вись».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314844
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2012
автор: Квітка Надії