О,як дівочі уявляю почуття,
Коли той глечик об скалюку дзенькнув,
Як струм пронизав тіло неньки,
Тепер ,ти певна,не уникнути биття.
Вода із черепків струмочить кришталем,
Ти в розпачі,бо що ж то далі буде...
Сюди тепер приходять часто люди,
Від співчуттів їх полетіла б журавлем.
Мені так жаль ту діву вельми ніжну,
Хотів би розпач той хоч чимсь розрадить.
Краса її єства мене нестямно вабить
І літом теплим,і у зиму сніжну.
Ще жаль за те,що дивні білі ночі
Проводиш ти завжди у самоті,
Цнотливе тіло демонструєш в наготі,
То нащо вже ховать свої несмілі очі?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314798
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 17.02.2012
автор: asaala