Хто запитує себе, що робиться у серці матері на чужині?
Нам тут, зорі, близькі, а їй мерещаться лиш в сні,
Діброви, квітучі поля, найрідніша, така мила земля,
І перед очима стоїть. – то син, то петля..
Той сум міряний не днями, а вже цілими роками!
Ті сльози на очах… в аеропорті із сумками…
Примушені міняти свою вільну волю..
Нічого не вдієш.. за них обрали їхню долю..
«будь чемним!» - маленького сина просить,
А серце кров’ю заливається,
Тепер дзвонить, - а він вже сіно косить..
«я ненадовго» - отак це називається..
Донька, - юнка, красуня.. струнка…
Вже рік як мамою стала сама…
Може хочете Ви Їх у чомусь звинуватити?
А ви спробуйте їм хоч щось порадити…
Без мови, соціального статусу, прав..
Вимивають чиєсь харкотиння на підлозі,
Хто ж їм ту долю обрав?
Коли дітям сниться – що мама стоїть на порозі..
Не дай Боже нікому відчувати того болю,
Ні матері на чужині, ні дітям на своїй землі,
Нехай за Вас ніхто не обирає долю,
Бо це те саме, - як живцем горіти у вогні…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314690
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2012
автор: oleg lytvin