Каштани мучить якась хвороба,
І я не знаю, що з ними коїться.
Зелене листя покрите іржею,
І свіжі рани повільно гояться.
І я стою на безпечній відстані.
Боюсь до їхніх рук доторкнутися.
І на ласкаві та ніжні поклики
Не можу більше я відгукнутися.
Всіма покинуті і приречені,
Вмирають першими в літні дні.
Лиш вітер в кронах самотніх впевнено
Виводить тихі тужливі пісні.
Холодні погляди нишком ковзають
Сумним пейзажем цим раз у раз.
В серцях стривожених швидко повзають
Дещиці жалощів, рваних фраз.
Отруйні сльози додолу капають.
Земля під ними ледь-ледь жива.
Неначе свічки, повільно скрапують…
У горлі кісткою стала весна.
Так їм зарадити чимсь хотілось би –
Зцілити тіло їм зіллям п’янким.
Мені ж здалося? Мені ж наснилось це? -
Каштан за вікнами все ще живим…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314465
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.02.2012
автор: Інга Хухра