Іду вулицею фрікового міста,
Іду зі щойно купленим
Сихівським батоном у руці.
Мій хлібе, мій батоне,
Який же ти м’який,
Який же ти вразливий.
Із людей, що
Крутяться на каруселі
Навколо мене,
Із тих розмитих,
Розігнаних до блювотинної
Швидкості пик
Витягується щось.
Може, просто двоїться?
Ні!
Це, щось інше,
Щось страшне, липке і чорне.
Воно підіймається
Над лисинами людей,
Спорхує з наклеєних
Пластмасових вій старців
І згущує повітря,
Кружляючи довкола.
Воно падає
На мій хліб, мій батон,
А той обіймає його
Дріжджовими злитками,
Всотує останній
Порив кохання,
Не розуміючи,
Що той
В’язкий подих
Його ж таки погубить.
Ні. Чому ви падаєте
На мій хліб,
На мою їжу,
На мої останні гроші?
Заберіть свої
Брудні думки
Назад,
Приліпіть їх, наче
Жуйку «Тутті фруті»
Під сідло
Помаранчевому конику,
На каруселі.
Лише вийміть
Їх на х.. із
Моєї пахучої субмарини
Щойно спеченого хліба.
Облиште!
Облиште.
Облиште…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314358
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2012
автор: Тереза Абіс