Із усмішки твоєі я зроблю собі перинку,
Окутаюся нею, враз тепліше стане .
Я-гнана вітром й долею сніжинка
Й душа моя від холодів чужих відтане .
Скупаюся у ніжності твоій.
Я світлячком від щастя засвічуся.
Отой вогонь спалить мене,спалить!
Хоч грішна ця любов -іі я не зречуся.
А де межа? Чи грішна,чи свята .
Я напівправдою живу ,напівтонами.
Сніжинка,що весняним цвітом розцвіла
Й...помре,розтоптана людського осуду ногами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314330
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2012
автор: Ольга Струтинська