Легкість у тілі, чи це вже не тіло?
Подихом вітру злітаю у вись.
Тільки тепер розумію несміло,
Стала душею, як в мріях колись.
Стоп, я не можу тепер розмовляти,
Піти обійняти рідних людей,
Я ж іще мала багато сказати!
І вирвався стогін з холодних грудей.
Хоч душі не плачуть, читала у книжці,
Ридаю над мріями, що не збулись.
Хоч би залишила в маленькій записці,
Слова, що в потрібний час не знайшлись.
Піду поцілую, росою із квітки,
Всіх тих, хто заплаче, згадавши мене.
А потім злечу в ті краї уже звідки,
Навряд до землі, хтось колись поверне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314209
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2012
автор: Любов Чернуха