СПАДОК

До  сільради  надійшла  телефонограма,
Що  такого-то  числа,  в  штаті  Алабама,
Несподівано  помер  Сидоренко  Джонні  –
Славнозвісний  мільйонер.    П*ятьдесят  мільйонів
Відписав  у  спадок  він  Сидоренку  Гнату...
Гнат  –  як  свідчить  заповіт,  -  був  для  Джонні  братом.
«Тож  –  просимо  –  сповістіть  Сидоренка  Гната,
Щоб  негайно  вилітав  в  Сполучені  Штати».

Голова  сільради  вмлів...  Відібрало  мову.
Стільки  грошей!  –  Диво  з  див!  –  Хренові  старому?!
Чом  ти,  Боже,  не  пішлеш  мені  таке  «горе»?
Гнат  від  радості  помре  ж!  –  В  нього  ж  серце  хворе!
Не  хотілось  би  такий  брати  гріх  на  себе,
Хоч  і  так  я  не  святий...  Та  йти,  таки,  треба.
Святий...  Святий...  О!  –  Згадав!  –  Піде  піп  Василій!
В  церкві  Гнат  не  раз  бував,  коли  був  при  силі,
Тож  тепер  нехай  вже  піп  йде  до  нього  в  гості,
А,  як  гигне  «старий  чіп»  -  відспіває  «кості»...

Піп  Василій  в  руки  взяв  телефонограму
І,  читаючи,  згадав  Святу  Божу  Маму,
Ще  щось  там  пробелькотів  і  про  Бога-Тата,
Та  й  розгублено  побрів  до  старого  Гната.

Гнат  під  хатою  сидів  –  на  сонечку  грівся,  -
Тільки-но  попа  уздрів,  відразу  ж  підвівся,
Привітав,  поцілував  руку  йому  праву,
А  тоді  вже    запитав,-  яку  має  справу.
Та  яку!  –  Хитрує  гість  –  звісно  –  справу  Божу:
Розношу  Благую  Вість,  -  інакше  не  можу.
Так  Ісус  колись  ходив  від  двору  до  двору,
Й  ревно  Господа  молив  за  старих  та  хворих.

Ну,  розказуй,  як  живеш?  Що  тебе  турбує?
Сам-один...  Гляди,  помреш  –  ніхто  й  не  почує.
Та  я,  наче,  й  не  один,  –  Гнат  відповідає,  -
Он  –  сусіди  -  через  тин...  Діти  приїжджають.
Листоноша  раз  на  рік  пенсію  приносить.
Що  ще  треба?!  –  На  мій  вік,  я  вважаю,  -  досить.
Піп,  зрадівши,  що  старий  сам  завів  про  гроші,
Зупинив  його:  Постій,  сину  мій,  хороший!
А,  якби  це  тобі,  раптом,  із  Божих  Хоромів
Висипались  на  голову  п*ятдесят  мільйонів!
Що  б  робив  ти  з  ними,  Гнате?  Кажи  прямо  в  очі!
-    Та  віддав  би  усі  гроші  на  Церкву,  панотче...

Ще  не  встиг  договорити  Гнат  останнє  слово,
Як  Василій  став  хилитись...  Беркиць!  –  І  «готовий».
Оце  його  чорт  поплутав!  –  захопився  грою,
Та  й  зопалу  переплутав  Церкву  із  собою.
Милостивий  же  Господь  свою  справу    знає,
І  в  біді  святих  людей  –  звісно  –  не  кидає.
Тож  такого-от  кінця  Богу  було  й  треба:
Врятував  Він  панотця,  забравши  до  Себе.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313944
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2012
автор: Василь Царинюк