Сумує небо… Похмурніло…
Сховало блиск й кудись украло
Красу, чарівністю маліло.
Зі смутком, стогоном кричало
Про важкість, що ридать навчила,
Дощем, пролитим відчайдушно.
Та краплі горя не зросили —
Лиш світ умили осоружно.
Питавсь я в неба: «Де пропало
Багатство сущої блакиті?» —
Мовчало… Не відповідало…
І сльози проливнем умиті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313886
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2012
автор: Богом Даний