Пам"яті поета Миколи Верещаки
У ліжку марив хворий чоловік.
Старий, чи ні - не так уже й важливо.
Сам Бог йому такий відміряв вік,
За іншим вже, ніж дотепер, ранжиром.
Той чоловік, вмираючи, не знав,
Що дні його полічені Всевишнім...
Він ще надію в серці добру мав
Себе відчути впевненим, колишнім.
І поглядом тягнувся до вікна,
А там поволі одцвітало літо.
Душі його перервана струна
Бриніла десь над потойбічним світом.
Усім сонцям не випити журби,
Усім вітрам не вистудить печалі -
Коли останній час його пробив,
Усе завмерло в вічному мовчанні.
На смертнім одрі доля всім - одна!
І шлях усім гряде невідворотній.
Втішає лиш, що смерть - це новина,
Яку не варто знать напередодні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313590
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.02.2012
автор: Дощ