Рідна мова у рідній країні,
Як нерідна в свекрухи дочка,
Б'ють її у живіт і по спині,
Цілять в серце - вона ще жива.
Та струмки висихають швиденько
Під палючим катівським катком,
Задихається, гине вже Ненька,
Бо байдужі дочка із синком.
В цьому й ваша провина найвищі,
Бо впустили чужинців у дім,
Поклоняєтесь Богу чужому -
Вдарить скоро покари вже грім.
Ну а ви журналісти, артисти...
І чиновники різних мастей,
Рідне слово для вас особисто..?
Чи за зраду ждете похвали від властей.
Підлість, зрада - усе це за гроші
І манкуртів своїх ростите,
Потім діти вас кинуть, хороші, -
Ви не дбали за рідне слівце.
Мово моя жива українська,
Скільки кат ще знущатиме з нас?
Не боронять тебе українці,
Добивають у цей прикрий час.
Ні! Не згинеш! Не всі ще мутанти,
Будеш жити, рідненька, віки,
Українці! Озвіться! Повстаньте!
Пийте мову вкраїнську з живої ріки!
9.02.2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312770
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.02.2012
автор: Зеновій Винничук