Казали мама ще колись-то:
«Не вишивай сорочки так барвисто,
А бережи дівоцькеє намисто,
Бо розірвеш – то не збереш,
А не зібравши, щастя не знайдеш».
Я матері послухала, авжеж.
Пусті, гадала, балачки.
Все вишивала дивом сорочки,
Вплітала свою долю у стіжки.
На теє досить було хисту.
Але не вберегла свого намиста,
Згубила намистинки в полі чистім.
Тепер щоночі їх збираю,
Зібрала майже всі, одну шукаю,
Свою дівоцьку долю виглядаю…
08/02/2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312566
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2012
автор: Анастасія Витрикуш