Січуть сніги лютневі зорі...
І наче квіти неземні,
В мережках глянцевих узорів,
Морози квітнуть на вікні.
Ніщо в безмовному безмежжі
Не ворухнеться до пори.
Старих тополь величні вежі
Ще не розгойдують вітри.
Ліси, мов привиди, чорніють
На тлі засніжених полів,
А в серці тоскно крижаніють
Тороси вистражданих слів.
Як і життя - недовговічна
Хитка ідилія зими,
Повита спокоєм величним,
Мине у часі, як і ми...
Печаль душі діткнеться болем
До ностальгійної струни
І відголосить зойком кволим
Над віком чорної труни.
Слова зіллються в крайнім слові
І запечуться на вустах.
Душа, як прихисток любові,
Злетить у небо, наче птах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312544
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 09.02.2012
автор: Дощ