Есперанто

Цю  поетичну  розповідь  присвячую  Юрію
Яковичу  Феняку,  колишньому  учневі
Коломийської  гімназії,  відданому  есперан-
тисту,  послідовнику  та  учневі  Ореста
Кузьми.  Невтомному  працівникові  на  ниві
освіти.  п.Юрію,  який  і  сьогодні  навчає
учнів  Коломийської  гімназії  мови  есперан-
то,  добра  і  любові

Есперанто  -  це  є  мова  світова,
Рідна  мова  любих  диваків,
Що  за  ціль  собі  взяли
Словом  об"єднати  всіх  братів.

Есперанто  -  то  є  геніально,
Есперанто,  як  музика  звучить,
Есперанто  -  світ  нам  відкриває
І  навчає  нас  мріять  і  любить.

Будить  дух,гартує  волю,
Закликає  нас  дерзати,
Вчити  греку  і  латину,
Ще  й  англійську  мову  чинну,
А  також  німецьку  добре  знати,
Та  найперше  -  рідну  українську
В  світі  мову  поширяти
Й  до  народів  вільно  промовляти.

На  зорі  цієї  мови,
Це  затямте  добре  ви,
Українці  добре  дбали
Й  мову  цю  опанували.

Щоб  свою  культуру  рідну
Для  усього  світу  гідну
Мовою  цією  друзям  передати.
Розказати  про  Шевченка
І  про  нашу  мужню  жінку  -  
Славну  Лесю  Українку,
Про  великого  Франка,
Й  Стефаника  Василя...

Словом  все  не  передати,
Що  мож  друзям  розказати,
Думка  думку  підганяє,
Ну  а  мова  всіх  єднає.

Шириться  чудова  мова
Від  Німеччини  до  Львова,
Від  Карпатських  гір  високих,
До  буйних  степів  широких.

Від  англійця  і  француза,
До  угорця  і  Тулузи,
Від  співучих  мов  слов"янських,
До  японських  і  романських.

В  славнім  місті  Коломиї
Мову  цю,  було  як  нині,
Славний  мудрий  чоловік
Всіх  навчав  на  цілий  вік.

Він  Орестом  називався,
А  на  прізвище  Кузьма,
Славним  лицарем  удався,
Жаль,  тепер  таких  нема.

Він  кагорту  гімназистів
За  кагортою  навчав,
Словників,  зошетів,  листів
Оберемок  кожен  мав.

Професора  поважали,
Вчили  мову  залюбки,
Граматику  добре  знали,
Розуміли  всі  значки.

Та  побачив  "батько"  Сталін  -  
Вождь  кривавий  і  тиран,
Що  звістки  летять  у  Таллін...
І  почав  смертельний  тан.

Всіх  сказав  зарейструвати,
Як  робив  уже  не  раз,
Бачте,  тра  преміювати
І  шість  тисяч  смертей  враз.

Чорна  хвиля  прокотилась
По  Україні  моїй
І  не  раз  оце  робилось:
Вішав,  вбивав,  скаженів...
Кобзарів  і  бандуристів,
Вчителів  і  лікарів,
Інженерів  і  артистів,
Письменників,  трударів.

Та  й  свої  сліпці-іуди,
Що  червоної  об"їлись  блекоти,
З  шкури  лізли  і  кричали,
Пхались  в  партію,  в  верхи.

Братів  своїх  продавали,
Цвенькали  про  гуманізм,
Шкіру  живцем  обдирали
І  чекали  комунізм.

Ще  й  тепер  у  перші  лави
Часто  лізуть  ці  людці,
Б"ються  в  груди  ці  іуди,
За  Вкраїну  -  ми  свої.

Сволоч  цю  у  шию  гнати
Треба  аж  на  Соловки,
Разом  з  ними  у  "Отчизну"
Різні  "сестри  і  брати".

А  тепер  ми  з  вами,  люди,  
Ще  згадаєм  про  Кузьму,
Його  мову  ясну  й  чисту
І  народам  всім  близьку.

Довелось  йому  ковтнути
Лиха  досить  у  житті,
Щоб  нарешті  відпочити
Вічним  сном  в  рідній  землі.

Але  мова  відродилась,
Відродилась  і  живе,
Його  учні  залишились,
Дух  його  вперед  веде.

Есперанто  -  то  є  геніально,
Есперанто,як  музика  звучить,
Есперанто  -  світ  нам  відкриває
І  навчає  нас  мріять  і  любить.
                                                             5.03.1997  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312498
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.02.2012
автор: Зеновій Винничук