Коли любов заковтуєш у жабри

Коли  любов  заковтуєш  у  жабри,
Тоді  вже  не  питаєш  що?  й  чому?
Всі  інші  тепер  мавпи  й  чупакабри.
Ти  молишся  на  неї  чи  йому.

І  розум  каже,  що  душа  осліпла.  
Втрачаєш  до  усього  інтерес.
Твоя  життєва  ціль  ще  не  окріпла,
А  ти  уже  прогнав  її  прогрес.

Твої  думки,  безглузді,  пяні  дії
Спрямовані  на  те,  щоб  той  туман
Кохання  просочився  в  твої  вії
Й  назавжди  залишив  тобі  цей  стан.

Ти  мрієш,  але  згодом  все  втрачаєш,
Бо  розумом  -  не  більший  камбали.
І  те,  що  знав  тепер  уже  не  знаєш.
Амури  не  туди  тебе  вели.

Розвіявсь  чар,  ти  голий  серед  поля.
Коня  нема.  Куди  тепер  іти?
Згадай-но  хто  це  був:  чи  Юля,  Оля?
Ця  хтось  тебе  позбавила  мети.

Запам'ятай,  тобі  не  вибирати!
Йди  до  мети,  тебе  ще  оберуть.
А  ціль  життя  -  всі  мудрості  зібрати.
Всі  чинять  інше  -  не  туди  гребуть!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312324
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.02.2012
автор: Андрій Конопко