Перемирря

Якось  дивно  вистукує  в  грудях,
Ніби  дзвони  церковні  зрання,
Ніби  казка  любовних  прелюдій  
Залишила  напам’ять  зерня.
Ніби  в  відчаї  злякана  птаха,
З  усіх  сил  стукотить  у  вікно
І  потрібна  душевна  відвага,
Щоб  затихло  хоч  трохи  воно.
Зараз  я  порахую  до  сотні,
Та  зберуся  із  духом  своїм  
І  нарешті  відважусь  сьогодні,
Розпочати  розмову  із  ним.
Тихо  двері  в  кімнату  відкрию,
Посміхнуся  краєчком  очей,
Суперечок  потоки  відсію
Водограєм  із  ніжних  речей.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312141
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2012
автор: Любов Чернуха