Я вам відверто зізнаюсь: я ненавиджу людей. Нехай я буду однією з них, такою ж грішною, сліпою в своїх вчинках, балакучою, грубою, егоцентричною..але я ненавиджу їх життя. Що для молоді зараз означає життя? Де вони проводять своє життя? Що читають, що бачать, куди дивляться? Всі забились в просторі. На кожного другого середньостатистичного жителя країни вдягли скафандр під назвою «Інтернет». Добровільно, без жодних пручань, а лише з щасливими емоціями всі піддались і вдягли це «клеймо» на себе.
Я ненавиджу людей, за їх проводження часу в соціальних мережах, за їх пропите та прокурене життя, за розбиті серця , грубі слова, скалічені фізично та морально тіла. Але більше я ненавиджу соціальні мережі.
А чи не задумувались ви ніколи, що останнім часом смертність серед молоді зростає? Нас з*їдає рак, СНІД, серцеві захворювання. Весь вільний час кожен п*ятий проводить біля монітору від трьох до восьми годин на добу. Звичайно, цим треба пишатись. Але навряд чи хтось хоча б раз у житті задумався над тим, кому належить та чи інша посмішка в соціальній мережі. І чи жива ця людина? Кожну секунду в світі помирає людина, людина будь - якого віку. Вона так само як і інші вживала їжу, дихала радіаційним повітрям, використовувала ненормативну лексику, читала психологічні книги та посміхалась, дивлячись на Сонце. Припустимо, що 50% тих, хто сьогодні покинув планету, як споживач тепла, повітря, їжі - був людиною віком 10 – 30 років. І що ж? після себе кожен другий залишив на згадку друзям сторінку в соціальній мережі, де присутні веселі фотокартки, посмішки, таємні архіви повідомлень, скриті почуття, переживання, секрети. А кому залишається це міні-життя після смерті? Хто видалить вас з віртуальної галактики, хто погасить ваше сузір*я «онлайн» на синьому фоні? Я спостерігала, як найкращі друзі та знайомі пишуть величезні повідомлення на «дошці оголошень», якою раніше керував володар, , щирі слова, намагаючись купою смайлів показати свою засмученість.. Люди, я ненавиджу вас за це, незважаючи на купу дурниць, які ви робите. Я зневажаю ваші сльози, ваші відстрочені повідомлення. Ви пишете:» Я знаю, що ти цього не прочитаєш?», навіщо ви це робите? Де логіка ваших дій? Яке сильне почуття, який афект, який шок має наштовхнути вас на всю соціальну мережу написати такі слова? В такі моменти здається, що у жодного з вас немає серця, розуму, душі.
А що стосується соціальних мереж? Я відверто їх ненавиджу, не приховуючи всього. Здавалося б, такий цікавий світ фантазій, можливість спілкування з усіма, цікава інформація, друзі, музика, фотокартки. А скільки посмішок ви бачите не живих людей? Чи думали ви, що якась незаблокована сторінка належить людині, якої вже давно немає з нами?
я щиро вам зізнаюсь, що соціальна мережа нагадує цвинтар мрій, почуттів та емоцій. Цвинтар веселих фотокарток, секонд-хенд вигаданих думок, переданих посмішок, подібних ситуацій.
уявіть, що все-таки буде кінець світу і ми всі помремо. А вічна соціальна мережа залишиться жити. На синьому фоні світитиметься мільярдне сузір*я «онлайн», а біля моніторів буде пусто.
Ви ніколи не зітрете своє життя з долі соціальної мережі. А в уявленому випадку, вона й справді нагадуватиме цвинтар усміхнених фотокарток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312131
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2012
автор: Паперова Думка