Здається інколи, що виходу нема.
Сніг на вустах і пухнастих віях.
Здається інколи, що ти живеш дарма.
А інколи, що жити ти не вмієш.
Я обираю стежку - знов не та,
Кажу слова - і не влучаю в цілі.
Зруйнована, пригнічена, пуста...
І знову думка: жити я не вмію.
Де мрії тихі, що зігріють час?
Лише безглуздя і слова глузливі.
У серці вогник, що ледь жеврів, згас
І почуття безмовні і лякливі.
Мені б кричати, що тебе люблю!
Але навіщо?... Все-одно не чуєш...
Тебе ненавиджу я і себе молю
Усе забути. Бо життя змарную...
І інколи здається, що дарма
Іду кудись, комусь я посміхаюсь...
А за вікном розлючена зима
Холодним снігом вікна замітає...́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311821
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2012
автор: Міщишина Христина