Ти сидиш і дивишся у стелю.
В очі - зась! Боїшся, як вогню.
Ми даремно у одну оселю
Забрели. Я чую тут брехню.
Різні стежки, різні в нас вокзали,
Різні потяги в чудес краї.
Ми самі з тобою позрізали
Щирі для коханнячка гаї.
Стоп! Згадав же - я тоді не різав!
Я тримав тебе, пиляла ти.
Звуки від іржавого заліза.
Запалила й знищила мости.
Ми скінчили, так і не почавши,
Наш нерівний, скошений танок.
Я підставив серце, закричавши,
В твій любоворіжучий станок.
Присвячено І.О.Ю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311584
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2012
автор: Андрій Конопко