Минуло вже дванадцять літ,
Як ти покинула цей світ...
Матусю, нене, журавлі летять,
Зітерши крила в многотруднім леті.
І вже струмочки срібно плюскотять,
У повеневій злившись круговерті.
Усе, як завжди - сонце і весна,
Усе по колу, як і споконвіку...
І тільки ти - відчужена й одна,
В зимових снах лишилася довіку.
Ти не діждалась перших журавлів -
Тяжка недуга світ тобі закрила.
Горіла довго свічка на столі -
Душа про вічне з Богом говорила.
Я був з тобою в ту останню мить -
Каралось серце в розпачі німому...
Твоє життя не міг я захистить -
Ти відійшла приречено й свідомо.
А за вікном розвихрені сніги
Жбурляв ув очі знавіснілий вітер.
Зійшлись в тобі життєві береги,
А світ того, здавалось, не помітив.
І вже без тебе розцвітуть сади
І перші грози визріють громами.
І будуть знову квіти і плоди.
І буде все. Та тільки вже без мами...
Березень 1999 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311513
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.02.2012
автор: Дощ