По терені вміло ходила,
Чекала спасіння святого.
У полі могилу зробила.
Та там не чекала нікого.
Палюче страждання кололось;
Боялася бігти я далі.
Стояла на місці. Боролась.
Але не втечеш від моралі…
Мене вороги наздогнали.
Та я їх уже не боялась.
З Едему мене всі прогнали,
А я залишитись старалась.
На терені ноги колола,
Верталася в рай, бігла сліпо
Скривавлена і майже гола,
Аби повернутись до світла.
І тіло конвульсії брали,
Й посиніли змучені ноги,
А я все на диво чекала,
Молилася нишком до Бога.
Тягнула до неба я руки,
Безсилі, брудні та холодні.
Просила забрати всі муки,
Просила: не треба в безодню.
Та терен цей – то моя доля,
Мій хрест, який нести я мушу,
Тому що така Божа воля:
Йому я віддам свою душу.
Не вміла робити нічого,
Чекала лише я не диво,
Чекала спасіння святого;
По терені вміло ходила…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310642
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.02.2012
автор: Fata Morgana