Сизий ворон кряче,
В полі при долині,
Журно на могилу,
Дивиться здаля,
Чи ж оце моя то,
Ненька-Україна,
Чи ж оце моя то
Рідная земля?!
Люті хуртовини
По степу гуркочуть,
Вітри дужі, буйні,
Вісточки несуть,
Сидить на могилі,
Голову схиливши,
Сидить тихо-тихо,
Та не в тому суть..
Степові кургани,
Відлиги чекають,
Чекають ту правду,
Що не вберегли,
Ту, що з покон віку,
Межи себе мали,
А потім, з душею,
москалю здали..
Завиває вітер,
Розвива волосся,
Мовчазнії очі
Дивляться з віків,
А могили тихо,
Колишаться вітром
Берегом Дніпровим,
Поміж світ-стовпів..
Десь тут були битви,
Тут гриміла слава,
Може на узліссі,
Може край села,
Скільки ж отак, тихо,
Буде Україна,
Скільки буде жити,
Наче й не жила?!
Може вже пора нам,
Йти у світ, братове,
Українську правду
Маєм боронить!
Вдумайтесь, як потім
Житимуть тут діти,
Коли ми вже зараз,
Так не можем жить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310596
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.02.2012
автор: Чхайло Анна