Коли пісочний годинник пересипле свої хвилини
ніби то остатньої твоєї зими,
ти подумаєш що все скінчилось ...
і ось -ось все зітреться як застарілий лак з нігтівої пластини думок
невже ти насправді так думаєш?
вона може все таки пройде
коли візерунки розтануть
остатніми висушеними сльозами з вікна коли зійде нове сонце…
із за даху сірого будинку напроти…
усміхнешся ніби то лукаво…
обманюєш себе…
і ще не зачаті думки в лоні твого мозку..
зраджені думки таких холодних істин…
/сніг ніколи не замете минулого/
тому що він має властивість зникати...
вартує лише на хвильку на нього глянути дотиком…
він лише прикриває,зігріває оголену землю..
перед новою порою,новою зимою…
і те що ти циклічно рухатимешся як це кажуть в ногу з часом…
це допоможе..але на скільки?
Брехня…
Ти все ж зупинятимешся і віками
вдивлятимешся в даль заплаканими подушками за сотні кілометрів
і так і не наважишся його торкнутись..реальність сурова…
не вартує ходити тими самими дорогами,
хоча ти ще довго будеш…знаю
де сліди ще так пахнуть поцілунками відчаєм,і кавою…
кашляти приступами лірики …банально
сніг ніколи..ніколи нічого не за сипить…
і буде повертатись знову... і знову...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310160
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2012
автор: MADLEN