Це якийсь відчай, а не любов.
Відчай зголоднілого до розуміння серця.
І страх до сліз втратити його.
І до істерики, що це колись минеться!
Таке нудке, пекуче божевілля,
Засноване на досвіді гіркому,
Він перейшов сьогодні в розуміння,
Що не потрібна я нікому!
Це дика і скажена пристрасть ночі,
Постійний біль, постійна метушня,
Щоранку виплакані очі,
І стомлена, затравлена душа!
Та зупинити це не маю сили...
Мені нема назад вже вороття,
Бо розум мій аж надто засліпили
Стахи самотнього життя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310129
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2012
автор: ks