Жовті плями танцюють на стелі,
Стіни тіні малюють страшні,
Він лежить на зім’ятій постелі
І в конвульсіях б’ється ві сні.
З ліжка вперто несе нафталіном
Із радянських забутих часів.
Якщо міг би то впав на коліна,
Щоб не чути гучних голосів.
Вони немічне тіло доводять
До нестримних істерик, судом.
Вже не тільки ночами приходять,
Це його нездоланний фантом.
Все забрали! Ще хочуть і душу.
Може здатися й тихо піти?
Ні, іще поборотися мушу
Свої сили собі довести.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309995
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2012
автор: Любов Чернуха