Межа, рубіж ліміту між табу,
То де вони, для кого, в чиїм полі?
Відкрити можна: що і де й кому?
А щось вдягти не із своєї волі.
Межа ж не тут, ступи ще крок і ще,
То ж не пустеля, там оазис й море,
І сонце із облудів не спече,
Замка нема, відкриті вже затвори.
Та ні, облиш, хтось інша, та не я,
Бо так не кажуть Люди в … пересудах,
А їхній суд – авторитет буття,
Мов рама, хоч без скла, між стін усюди.
Закрити вікна в протязі вагань,
Зіниці – теж, до долу, під повіки.
Отак вже точно не побачиш грань
І Люди знак відсунуть ще на віки.
У сивих скронях давніх надто ер
Хтось міф зліпив про жінку неслухняну
(Вона й табу не знала з Вищих сфер),
Та не вдихнув життя у плоть жадану*.
Отож буйок ліміту із свобод
Так близько плаває до догми-суші,
А вітер творить, ну звичайно ж, бог,
Богиня, все ж, закон його порушить…?
* - у Книзі Буття (в Біблії), в єврейській міфології плохім / Яїве / Бог дав заборону їсти з певного дерева Адаму ще до створення Єви, а коли він створив йому жінку, не вказується, що він вдихнув у неї життя / душу.
27.01. 21.21.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309706
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2012
автор: Ярослав Дорожний