Зимо, зимонько, срібнокоса,
Відкрий ворота, бо вітер зносить,
Гості вже стоять на порозі,
Чекають, коли їх та й запросять.
За воротьми в пітьмі, кінь стоїть,
На ньому, вершник, в білому, сидить,
Кришталевий кінь так і сяє,
Вершник діаманти розкидає.
А кінь не стоїть, а гарцює,
Копитами іскри б"є, танцює,
Вершник, гарний хлопець- Морозець,
Червонощокий удалець, стрілець.
Жіночих сердець, ой, убивець,
Такий собі, коханець, молодець,
У гречку, ще той він, стрибунець,
Чарівник і зимовий прибулець.
Ой, Морозе, ти мій, Морозець,
Не стій на порозі, сядь на стілець,
Розтруси свої діаманти,
Виконай всі мої, забаганки.
Хай заблищать -засяють сніги,
Скуються у льодах, води земні,
Щоб кататись ми на них змогли,
Щоб зраділи від щастя дітлахи.
Щоб скрипнули про любов, ноктюрн
І дерева, в одязі от кутюр...
Ой, Морозець, довго не гостюй,
Поїдь ще кудись, далі помандруй.
Чекаємо ми Завірюху,
Що вночі фуги хукає: ху-гу...
Ху-гу... і в димохід гукАє,
Сніг білий навколо, розкидає.
З нею трохи веселіше нам,
Бо ми любимо її білий крам,
Що б"є нам в обличчя й по очах,
Сильним сніговієм та й по руках.
Ой, як захукає, завиє,
Снігом діамантовим, завіє...
Мов пір"ячко, пухкий, полетить,
Доріжки замете й обліпить вмить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309239
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.01.2012
автор: Макієвська Наталія Є.