З весняним сонячним промінням
Він оживав,
Тримався за життя корінням,
Яких не мав.
На волю, через перепони,
Крізь морок сну.
Побачити через долоні
Свою весну.
Рости, як квітка молодіти
Він поспішав.
Планету киснем збагатити,
Щоб світ буяв.
А літня спека, так сушила
Вдень і вночі.
Питали небо, що є сили
- Ну, де ж дощі?
Вони прийшли осіннім ранком,
Як грім з небес,
Так намочили на світанку,
Що світ воскрес.
Та пізно було поливати,
Вітром несло.
Пора вже землю прикривати,
Не повезло.
Якесь життя не зрозуміле.
Ну в чому зміст?
Отак природа захотіла,
Це просто лист.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309185
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.01.2012
автор: Любов Чернуха