води входять у мене й руйнують мою пустелю
і падають дюни і падають мури , єгипетські сфінкси
море плаче в моїх очах за вранішнім небом
пришвартовує яхти на розбитому вщент камінні.
не питай, де дерева лишають своє коріння
голова моя ще забита осіннім листям
самотність в мені малює своє найкраще творіння
виводячи кожну лінію твердо, ніби навмисно.
ранок завжди приходить вологий і сонний на дотик,
ніби цілу ніч був на далекому південному морі
бачив рибалок, багато-багато, майже дві сотні,
допомагав їм робити якісь незначні улови.
не питай, де люди лишають своє коріння
в більшості з нас його зараз просто немає,
руйнуються легко в душі тонкі піраміди
їх змиває водою, засипає снігом, і все це зникає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309053
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2012
автор: Альна *Кориця* Приймачук